BiblioBooks

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: історія, легенди, таємниці Червоногородський замок знаходиться у складеному червоноколірними пісковиками глибокому мальовничому каньйоні річки Джурин, що й дало назву місцевості. Каньйон майже колом, наче амфітеатр, оточує високий пагорб, розташований у його долині. А на вершині пагорба, наче з казки постає в усій красі замок ХVІІ століття, перебудований у ХІХ ст. на палац; на жаль він дійшов до нашого часу у вигляді руїни. Біля замку знаходиться Червоногородський водоспад висотою 16 м – найбільший на Поділлі. На берегах каньйону знаходиться нововідкрита печера «Джуринська», а у лісі, в урочищі Пустельня, − печера пустельника, біля якої тече джерело мінеральної води. Перші відомості про Черлений Городок датуються 1351 роком. На початку XVII століття власник Червоногорода, львівський каштелян Миколай Данилович зводить мурований замок з оборонними вежами, оточений муром. У 1648 році замок зруйнували селяни, і в 1665 році на його місці була цілковита руїна. То був занепад замку, який довершили турки з татарами. Після поділу Польщі наприкінці XVІІІ ст. Червоногород переходить у власність австрійського уряду. У 1778 р. ця місцевість була продана урядом Австрії князю Каролю Понінському. Він у 1820 р. перебудовує згідно з проектом архітектора Юлія Захарова замок на палац. Його син перебудував дві вцілілі замкові вежі й надав їм сучасного вигляду. Декор та зубці круглих веж замку виготовляли у Львові, звідки і були привезені на підводах. В одній з веж було збудовано таємний хід, початок якого зберігся і нині. В цій вежі східці на другий та третій поверхи облаштовані всередині стіни. Аж до Першої світової війни палац зусиллями його власниці Марії Любомирської утримався у належному стані і мав славу однієї з найгарніших сільських резиденцій. Його окрасою була вишукана тераса в італійському стилі та колонада з шести кам’яних колон. Всі кімнати були обставлені розкішними меблями, існувала окрема кімната зі старовинною польською зброєю. Оточував палац великий ландшафтний парк із фонтаном та пам’ятниками. Під час Першої та Другої світових воєн будівлі палацу з усіма вишуканими прибудовами та ландшафтними парком було зруйновані. Від нього залишилися лише дві, значно пошкоджені, вежі, поряд збереглися руїни костьолу, перебудованого у XVІІІ ст., а на протилежному схилі каньйону – залишки монастиря сестер милосердя та усипальниця Понінських. Останнього удару по мурах замку завдали 1945 року, коли відбулося зіткнення між з’єднаннями УПА та загонами польської самооборони. Близько 60 місцевих жителів полягло під стінами костелу. Радянська влада наказала розібрати палац для будівництва колгоспу. Свідками величі колишнього міста стали руїни палацу і костелу та старі фото.

ЗАМКИ УКРАЇНИ: історія, легенди, таємниці Ху́стський за́мок — фортифікаційна споруда, що існувала в XI—XVIII століттях у місті Хусті (Закарпатська область, Україна), пам'ятка архітектури національного значення (№ 210). Замок побудований як угорська королівська фортеця для захисту соляного шляху з Солотвина, зокрема Хустських воріт, і прикордонних районів. Його будівництво почалося в 1090 році та було закінчено за короля Бели ІІІ у 1191 році. Про замок згадує турецький мандрівник Евлія Челебі: «Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі і товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота його вже сягає неба. Житлові будівлі, повернуті вікнами на схід, здіймаються одна над одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков — залізом, хрести на них — з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі і він змушений, з повагою до них, опускати погляд». На околиці міста Хуста підноситься гора вулканічного походження, на якій в XI—XII ст. збудовано замок-фортецю. З 1281 до 1321 рр. твердиня належала князям Галицько-Волинської держави. У 1480 році угорський король Матвій Корвін дарує замок королеві Беатрисі Арагонській. 1511 року Ласло II віддав Хустський замок з усіма його маєтностями в оренду за 20 тис. золотих угочанському жупану Габору Перені. 1669 року комендант замку Міхай Катона склав його інвентар, куди увійшло 50 гармат, кілька тонн пороху, 3000 ядер у 3 складах. 1709 року в замку відбувався загальнотрансільванський сейм прибічників князя Ференца II Ракоці. У XVI—XVII ст. за Хуст і його замок часто воювали Габсбурґи і семигородські князі, на нього нападали турки і татари. Останній бойовий виступ Хустського гарнізону відбувся в 1717 році, коли солдати атакували 12-тисячну татарську орду поблизу Вишкова. Замок був знищений від удару блискавок під час бурі — одна з них 1766 року потрапила в порохові склади. Жупанат спробував зберегти замок, почав ремонт, але це виявилося безнадійно. 1773 року імператриця Марія Терезія послала свого сина Йозефа оглянути замок. Він розпорядився перевести гарнізон до Мукачевого. 1798 року буря пошкодила останню башту замку. Влада дала місцевій громаді дозвіл розбирати замок на будівельне каміння. 1799 року розібрали східну стіну замку для спорудження католицької церкви та різних офіційних споруд у Хусті.

ЗАМКИ УКРАЇНИ: історя, легенди, таємниці Історія міста Хотин настільки древня, що більшість істориків досі не можуть дійти єдиної версії про дату його заснування. Ймовірний період виникнення поселення Х ст. Але до цього моменту на місці сучасної фортеці активно кипіло життя. Адже до кам'яної споруди на цьому місці діяв дерев'яний форпост, зведений ще Володимиром Великим. Князь надав великого значення форту, як торговому місту та фортеці на південно-східному рубежі. До ХІV ст. місто встигло перейти від Київського до Теребовлянського, Галицького та Галицько-Волинського князівств. При цьому основного свого значення жодного разу не втрачало. Великий князь Данило Галицький в ХІІІ ст. вирішує збудувати кам'яну твердиню, об яку би лютий бусурманин «обломив зуби». Щонайцікавіше, жодному із ворогів не вдалося з першого разу взяти штурмом замок. Це вдавалося тільки у разі тривалої облоги. З настанням ХІV ст. Хотинська фортеця переходить у руки Молдавського князівства і захищає його землі не тільки від турків, а й від угорців та поляків. Молдавський воєвода Стефан Великий модернізує фортецю, роблячи її більш неприступною. Територія замку збільшилася в три рази, стіни стали вищими до 40 метрів та товщими до 6 метрів. Був також зведений комендантський палац з підвалами, набитими зброєю. Ні за допомогою швидких штурмів, ні довготривалої блокади турки не зуміли відкрити Хотинську фортецю в 1476 році. Султан Мухамед ІІ Завойовник таки «обломив свої гострі зуби» об кам'яницю. І тільки коли Молдова перейшла до складу Османської імперії, Хотинська фортеця стала стратегічним пунктом для підготовки війська у довготривалі походи на європейські та українські землі. 1538 рік - переломний етап в історії замку. Під жорстким натиском польських військ під приводом Сигізмунда І Старшого жителі фортеці, з причини втрати частини стіни, здаються. Щоправда новий молдавський господар Петрі Рареші перебудовує зруйновану частину, розширює межі замку далі на Південь, а посеред відбудованої стіни облаштовує в'їзну вежу. В 1563 році фортеця «стає на коліна» перед козацьким отаманом Дмитром Вишневецьким Байдою. Таким чином, передбачалися переговори з молдаванами про союз проти османів. На жаль, Байда програв і був жорстоко страчений в Константинополі. В 1615 році настав зірковий час для поляків, хоча й недовготривалий. В 1621 році відповідно до Хотинської мирної угоди замок переходить у молдавське підпорядкування. А польсько-козацьке військо долає багатотисячне бусурманське і остаточно зупиняє турецьку експансію, тим самим рятуючи Європу від повного краху. Під час Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького Хотин неодноразово переходив до рук козацького війська та звільнявся від господарювання польської шляхти. На період 1673 року Хотин був у підпорядкуванні Османської імперії. «Викорінити зло» зуміли знову ж таки спільними зусиллями польсько-українських військ під проводом короля Яна ІІІ Собеського. 1711 -1718 рік - час реконструкції фортеці в Хотині. За цей період султан Ахмед ІІІ робить фортечні стіни більш укріпленими і недоступними для ворога. Було укладено зовнішню лінію оборони загальною площею 22 га. Французькі інженери, що займалися реконструкцією, звели на оборонній стіні кам'яний контрескарп, облаштували три в'їзні брами(Руську,Яську, Бендерську), а також 7 бастіонів. Не забули вони й про склади, казарми для воїнів, бані, майстерні, конюшні та, найголовніше, нову мечеть. Вся ця краса та міць протягом трьох російсько-турецьких воєн не змогла вистояти, росіяни впевнено отримували перемогу. Одній із таких в 1739 році відомий російський поет М. Ломоносов присвятив «Оду на взяття Хотина». Але й господарями росіяни там не стали. Лише в наступному столітті після підписання мирної угоди Хотинська фортеця переходить у володіння Російської Імперії. Але тільки після 1856 року стара будівля фортеці втрачає свою минулу важливість в оборонній сфері. З 1918 по 1944 рр. Хотинська фортеця перебуває під опікою румунських королів, але це триває до того моменту, поки Хотин остаточно не входить до складу УРСР. В 2000 році згідно указу Кабінету Міністрів України Хотинський замок отримує статус державного заповідника. А в 2007 році Хотинська фортеці входить в список «Семи чудес України».

ЗАМКИ УКРАЇНИ: історія, легенди, таємниці У VIII ст., ще до появи замку, на вершині місцевої гори було поселення білих хорватів. Трохи згодом, в кінці IX – на початку Х століття, тут було збудовано дерев’яний форт, в якому розташувалася резиденція князя Лаборця. Проте, після нападу угорців фортеця була спалена і через деякий час ними ж і відбудована. Після цього, в XIV столітті, замок отримала італійська династія Другетів в якості подарунку від угорського короля. В XVII столітті Ужгородський замок багато разів брали в облогу, зокрема в період чисельних бунтів селян та релігійних протистоянь. Останньої облоги фортеця зазнала під час національно-визвольного руху Габсбургів, яким керував Ференц Ракоці II. Він і став наступним власником замку. Потім фортецею керував Міклош Берчені, який розвинув її до рівня головного центру культурно-політичного життя. А наприкінці XVII століття Ужгородський замок віддали уніатській єпархії, яка заснувала тут богословський ліцей. Він проіснував аж до приходу Радянської влади.